Оригінал статті на Українській правді.
Під час другої світової війни в США військовим на фронт було відправлено 122 млн книжок, що в результаті створило націю читачів.
Росія планує завезти 2,5 мільйонів примірників пропагандистської літератури на окуповані території і систематично знищує українські бібліотеки.
В Україні під час війни не передбачено закупівлю книжок військовим та в бібліотеки за державний кошт.
Відповідаючи на питання, чому Україну не захопили за три дні, ми чуємо тези про цінності та культуру. Нині ми існуємо тому, що попри довгі роки утисків та бездержавності, існували книжки, які були носіями цінностей, що донині захищаються зі зброєю в руках. Однак, на державному рівні про саму культуру як про стратегічний чинник досягнення перемоги та успішного відновлення не йдеться. У тих, хто звернеться, до резонансного плану відбудови Ukraine Facility, де при розподілі коштів ЄС на відбудову не врахували потреб усього культурного сектору, може скластися враження, що культура, зокрема “не на часі”. Та й за “найкращими” ідеалами марксистського підходу, базис – це економіка, культура ж – усього лише декоративний елемент, відсутність якого нічого не змінює.
Книга як зброя
Якщо ж звернутися до досвіду США з утілення книжкових стратегій, то 1943 рік став роком ризикованої авантюри: американські видавці зважуються продати збройним силам книжки в м’яких обкладинках по 6 центів за примірник. Це були найкращі книжки, найбільш ідейно цінні та важливі видання, кількість яких протягом чотирьох років сягнула більше 122 млн примірників.
Радою книг у воєнний час у складі як редакторів-літераторів-критиків, так і військових був створений так званий “Імператив” – список обов’язкових до прочитання книжок, що особливо позитивно впливали на моральний стан та мислення американців. Ця інституція популяризувала читання, впливала на осмислення воєнних дій американцями через книгу, підживлювала прагнення перемогти, презентувала книгу як спосіб зрозуміти й таким чином подолати свого ворога, залучала людей до міркувань щодо проблем війни та повоєнного життя.
Сьогодні ж росія так само чітко усвідомлює ідеологічне значення книжок – за час повномасштабного вторгнення вона зруйнувала в Україні понад 220 бібліотек, близько 400 споруд було пошкоджено, знищено майже 200 млн примірників книжкового фонду. Путін повідомляв про плани щодо ввезення понад 2,5 млн екземплярів книжок до шкільних та публічних бібліотек так званих “нових регіонів РФ”.
Що це, як не прямий доказ того, що книжки – дійсно зброя у війні ідей та цінностей?
Треба зазначити, що в Україні реалізуються певні волонтерські та громадські ініціативи щодо забезпечення військових книжками. Зокрема, ГО “Реформація” ще до повномасштабного вторгнення усвідомили необхідність читання як одного з головних чинників формування особистості українського військового. З 2020 року функціонує проєкт “Військо читає”, завдяки йому до військових навчальних закладів, госпіталів, частин та підрозділів було передано більше 45 тисяч книжок. Із 24 лютого 2022 був запущений – “Друк посібників та статутів для ЗСУ”, завдяки якому у військо надійшло близько 41 тисячі примірників. Серед інших ініціатив – Проєкт “Рівновага”, “Культурний Десант”, які опікуються культурною та психологічною підтримкою військових, зокрема забезпечують книжками військові підрозділи.
Це – лише деякі приклади потужних волонтерських ініціатив, які опікуються бібліотеками та потребами військових. Таких ініціатив, більших та менших, – можливо, сотні, однак, навіть цього недостатньо без послідовної інституційної підтримки з боку держави, адекватної політики фінансування культурного сектору та їх прямого зв’язку не лише з добробутом, але й існуванням держави.
Книга як терапія
Близько 5 млн ветеранів та членів їх родин будуть потребувати підтримки внаслідок повномасштабного вторгнення росії в Україну. У Міністерстві охорони здоров’я прогнозують, що через війну психологічної підтримки потребуватимуть понад 15 млн українців. Неможливо надати індивідуальну психологічну допомогу такій кількості людей через брак ресурсів, стигму щодо звернень до психотерапевта та інші причини. Тому є сенс звернутися до потужної сили історій для зцілення – бібліотерапії.
Бібліотерапія апробована в інших країнах, мешканці яких мали певний травматичний досвід, пов’язаний із війною, зокрема і в США. Поштовх до застосування бібліотерапії дав в 2016 році з’їзд Американської асоціації бібліотек лікарень, де бібліотерапію запровадили як додаток до інших бібліотечних послуг, які надавалися ветеранам. Сьогодні – це потужна міждисциплінарна область знань, яка поєднує досягнення медицини, психології, педагогіки та бібліотечної справи, яка успішно практикується в ряді країн. Тисячі книжок, сотні дисертацій, десятки професійних асоціацій фахівців в США та Європі тому підтвердження.
Бібліотерапія може допомогти Україні справитися з тим обсягом психосоціальної підтримки, яку треба буде надавати населенню.
Перевагами бібліотерапії є зокрема те, що розвиваюча (неклінічна) бібліотерапія може використовуватися спеціалістами без психологічної освіти, – бібліотекарями, освітянами, соціальними працівниками, батьками, тож; вона дозволяє працювати не тільки індивідуально, але й з групами людей, тож розширюється коло тих, хто може надавати допомогу і, відповідно, кількість отримувачів цієї допомоги.
Книга і сама по собі без залучення підтримуючих фахівців може дати терапевтичний вплив, військовослужбовець Масі Наєм на цьогорічному Bookforum у межах однієї з панельних дискусій зазначив, що прочитання певної книги допомогло йому більше, ніж декілька місяців індивідуальної терапії. Про схожий досвід читаємо і зі свідчень 20-річного американського солдата часів Другої світової, який “пройшов крізь пекло”, та “книжка знову змусила його почуватися людиною”.
Іще одна перевага такої практики в тому, що вона ефективно працює в груповому форматі, також може використати наявну інфраструктуру бібліотек – близько 12 тис на підконтрольній Україні території. Під час написання цієї колонки з’явилася позитивна новина – Міністерство культури та інформаційної політики України оголосило про реалізацію відомчого проєкту “Мистецтво допомагати” щодо використання бібліотек для психосоціальної підтримки, але про поповнення книжкових фондів та впровадження методик бібліотерапії наразі не йшлося.
В Україні є певний досвід застосування бібліотерапії, зокрема в Публічній бібліотеці ім.Лесі Українки м.Києва та інших, але для потужного ефекту на національному рівні потрібні стратегічні рішення, щоб стимулювати вивчення західного досвіду та напрацювання адаптованих до нашого контексту методик, сприяти експертній розробці списків літератури, виданню книжок, навчанню бібліотекарів та соціальних працівників, та масштабному запровадженню підходу.
Книга як інструмент розвитку та відновлення
Переглянула декілька публічних подій з тем розвитку людського капіталу та відновлення, щоб зрозуміти наскільки в публічному дискурсі з цих тем усвідомлена роль книги. На жаль, не побачила серед спікерів панельних дискусій представників культурної сфери, тобто розвиток людей окремо, будівлі окремо, культура окремо. Втім Уінстон Черчіль говорив, що “спочатку ми формуємо наші будівлі; а потім вони формують нас”. Які книжки читали люди, які будуть проектувати наші нові міста та будівлі?
Тема доступу до книжок, напрацювання звички читання та мислення має бути ключовою в дискусіях про розвиток людського капіталу, як в межах освітніх формальних інституцій, так і впродовж життя.
Щодо відновлення, – відновлення зі зростанням, невже воно не потребує збирання знань світу, зокрема і в формі книжок, осмислення уроків інших війн та післявоєнного відновлення, та доступу до цієї експертизи як мінімум профільних фахівців, науковців, викладачів, регіональних та місцевих еліт? Зруйноване завдає нам багато болю, але і створює можливість зробити по-новому, інтегрувавши найкращий світовий досвід для створення інноваційних рішень.
Книжкова політика
Безумовно прийняття Стратегії розвитку читання на 2023 – 2032 роки “Читання як життєва стратегія“, важливий крок. Згідно з нею мають бути створені умови для формування звички й потреби у читанні українців й забезпечення гуманітарної безпеки України. Водночас судячи з листа Українського інституту книги відповідних фінансових ресурсів для її реалізації в повній мірі в бюджеті 2023-24 рр. не передбачено. Навіть за наявності бюджетних ресурсів деякі цифри викликають питання, зокрема, запланований відсоток оновлення книжкових фондів бібліотек 0,1% в 2023 році та 2% в 2032 році. Беручи до уваги той факт, що бібліотеки отримали методичні рекомендації від Міністерства культури щодо вилучення з доступу російськомовної літератури та літератури радянських часів, і унаслідок цього фонди спустошуються – в окремих випадках більш ніж наполовину, то з темпом відновлення, наприклад, 1% на рік нам потрібно буде 50 років для оновлення фондів усіх бібліотек до довоєнного рівня – такою є наша стратегія?
Нам потрібна відверта розмова та відповіді на питання: яку кількість бібліотек ми можемо якісно і швидко оновити тисячами нових книжок – можливо це всього 10 в кожній області, – але вони стануть потужними культурними та соціальними центрами з тисячами відвідувачів, – магнітами для повернення українців з-за кордону, інтеграції ВПО та місцями зустрічей та підтримки ветеранів.
Для яких цілей держави під час війни книжки мають найпотужніший вплив, які державні програми можуть бути посилені, як використання книжок може зменшити інші бюджетні витрати (успішний досвід Британії – книга за рецептом для профілактики захворювань)?
Яка саме література допомагає нам жити у війні, осмислювати її досвід та підтримувати себе? Які книжки нам варто мати в публічних бібліотеках, військових частинах, лікарнях щоб сприяти перемозі: державотворенню та громадотворенню, розвитку людського капіталу, усвідомленню\формуванню національної ідентичності, профілактиці здоров’я, розвитку економічної та фінансової грамотності, сприяти підприємництву, вчити нас краще дбати про свою безпеку, долати наслідки екоциду та краще розуміти глобальний світ.
Держава, яка нарешті виходить із колоніального статусу, яка бореться за існування як нації не може собі дозволити відсутність відповідей на ці питання – політики щодо книжок під час війни, як потужної зброї, інструменту зцілення, розвитку та повоєнного відновлення.
Тамара Сухенко, співзасновниця благодійного фонду “Бібліотечна країна”, психолог, фасилітатор, спеціально для УП.Життя.
