Однією з перших, хто відгукнувся на акцію “Книги для України”, була Дарія Муракамі, українка, яка тривалий час живе в Японії. Поспілкувавшись в приватних повідомленнях ми дізналися, що українське культурне життя в Японії вирує. Концерти, літературні клуби і навіть бібліотека української книги – все завдяки невтомним активістам.
Про бібліотеку, літературні вечори та розвиток українсько-японських відносин далі в інтерв’ю.
Біографічна довідка: ім’я та прізвище: Дарія Муракамі. Місце народження і проживання: Донецьк (Україна) – Сайтама (Японія)
Як Ви опинилися в Японії?
Тут все банально, я вийшла заміж за японця і переїхала до Японії.
Як виникла ідея створити українську бібліотеку в Японії? Як вона працює наразі? Які сервіси вона надає? На кого націлена її робота?
В березні 2022 року в Японію почали прилітати перші евакуйовувані українці. В Японії не має статусу “біженці” для українців, так як ця категорія не підпадає під термін, який визначений японським законодавством. Тому японський уряд спростив в’їзд українцям і дозволив отримувати спеціальну візу. Тож, до лютого 2022 року в Японії було приблизно дві тисячі українців, які розчинилися в російськомовному середовищі. А вже з березня ця кількість почала збільшуватися. На даний момент українців в Японії трохи більше чотирьох тисяч.
У нас в Токіо діяла (і досі діє) недільна школа “Джерельце”, але про неї мало хто знав. Моя донечка відвідувала її двічі на місяць. Кількість українців, що відвідували школу, була дуже мала. В класі моєї донечки всього було п’ять діточок. А от в російськомовних “розвівашках” дітей було набагато більше. Там були й українські дітки (деякі там і досі займаються, на жаль).
Кількість українців більшала, свідомих українців більшало. Люди почали відмовлятися від російської мови, стали спілкуватися між собою українською мовою. Почали створюватися волонтерські рухи, хтось постійно проводить мітинги в підтримку України, хтось танцює, співає, проводить фестивалі. Японці теж активно допомагають. Я волонтерила з березня 2022 року, і чесно кажучи, не знаю, як витримала той скажений ритм, ще й з дитиною. Збирала спочатку гуманітарну допомогу, зібрали дуже багато і відправили цілий літак за допомогою нашого Посольства і уряду Німеччини (у нашого Посольства не має свого літака, тому всі ми довго шукали шляхи відправки вантажу). Проводила кулінарні класи з української кухні для японців, приймала участь в підготовці фестивалів, варила сотні і сотні літрів борщів. Проводила лекції для новоприбулих українців про життя в Японії, бо люди не знали мови, і не знали навіть які продукти харчування купувати, яку побутову хімію купувати, навіть ліки від головного болю де і як купувати. Пам’ятаю нашу величезну роздачу продуктів першої необхідності (консерви, паста, рис, овочі) в церкві святого Албана, був початок літа, людей вже заселяли в окремі квартири, а от грошової допомоги ще не виплачували, приймали заявки тільки. А їсти щось треба було, не у всіх була можливість купувати продукти і одяг. Ми запросили з моєю знайомою японкою перукарів, майстрів манікюру, щоб вони надали безкоштовно свої послуги, я дістала гречку, буряки (для Японії рідкісні продукти), привезли багато нового одягу, дитячі іграшки.
Саме на таких заходах я мала можливість реально побачити скільки діточок приїхало до Японії. І всім їм треба було якось зберегти українську мову, бо в Японії це дуже складно, у нас немає такої близькості з Україною, як в європейських країн. Не всі мають можливість ходити до недільної школи. Тому існував великий ризик того, що діти просто перейдуть або на японську повністю, або японську з частиною російської мови.
Тому й виникла ідея створення бібліотеки. Спочатку це була ідея бібліотеки тільки для дітей, щоб батьки читали дітям, або діти мали можливість читати самі. Про це я розказала своїй знайомій японці Тає Айба сан, яка є волонтеркою в японській благодійній організації YMCA, вони активно допомагали і досі допомагають евакуйованим українцям в Японії. Вона саме теж думала про це, але не знала ані які книги купувати, ні де їх купувати, скільки це коштує. Ми довго спілкувалися про це. На моє щастя, я люблю читати, і я знаю де купувати книги українською мовою, у мене вдома вже були дитячі книжки українською мовою. Тому я з допомогою своєї подруги в Україні, підготували приблизно 80 книжок. Вона сходила до Книгарні Є, і зробила фотографії цих книжок. Ми порахували приблизну їх вартість і вартість доставки, вийшло здається біля двох тисяч доларів разом з доставкою, доставка була дорожче за самі книжки. І все це я відправила Тає сан, а вона зробила презентацію для свого керівництва.
В той самий час я написала до Українського інституту книги з проханням надати файли книжок, щоб надрукувати ці книги тут. Тоді великі видавництва надали багато дитячих книжок, щоб європейські організації могли їх надрукувати і роздати українським діткам. Ці книги також були надруковані в Японії і потім ми їх доєднали до бібліотеки YMCA.
Але проблема з бібліотекою YMCA така, що вона розрахована тільки на евакуйованих українців, а що робити іншим? В цьому нам допомогли EPAM. Вони надіслали нам 100 книжок для дітей і дорослих від Видавництва Старого Лева, завдяки їм ми змогли відкрити другу поличку з книгами на станції Шібуя в іншому центрі допомоги українцям, де книги можна брати незалежно від статусу “евакуйовуваний” чи ні.
І Публічна бібліотека ім. Лесі Українки в Києві відправили в бібліотеку YMCA 150 українських книжок по акції #книжки-вслід по моєму запиту.
Зараз в Токіо діють дві міні бібліотеки в двох центрах підтримки українців. Бібліотеки відкриті майже кожен день і кожен бажаючий прочитати книгу може безкоштовно взяти книги на місяць додому. Є послуга – книга поштою для тих, хто живе не в Токіо. Я сама користуюся цією послугою.
Як складнощі виникли на цьому шляху?
Основні складнощі це доставка і фінансування, доставка книг дуже дорога. А також проблеми з приміщенням і волонтерами. YMCA невідомо скільки ще буде цим займатися, є великий ризик, що бібліотека розчиниться в одній з українських спільнот і доступу до неї до всіх бажаючих не буде, і таким чином вона зійде нанівець. Тому я з усіх сил намагаюся цього не допустити.
Чи була ідея створити окремий відділ української книги в японській бібліотеці? Чи маєте якісь партнерства з японськими бібліотеками? Знаєте, як вони функціонують?
Думка така була, але я боюся, що українські книги загубляться серед російської літератури, бо японці не дуже відрізняють в чому різниця між російською книгою і українською, для багатьох ще “культура внє палітікі”. А ще складнощі в тому, що українці не в змозі будуть пояснити японською, що вони саме хочуть . Ну і ще ж питання бюрократії, японці дуже полюбляють папірці, дозволи і купу паперової роботи.
Партнерств з японськими бібліотеками не має у нас. Ми самі по собі.
Що читають японці? І що цікаво читати українцям Японії?
Японці читають з дитинства. В садочках кожен день читають нову книгу. У них дуже цікаві дитячі книги і міні бібліотеки можна зустріти всюди: в кав’ярні, в лікарні, в салоні краси, в аптеці. Підлітки читають мангу, багато хто малює мангу і мріє стати професійним мангакою, або озвучувати аніме. Дорослі читають, як і всюди, фентезі, новели. Старше покоління досі читає газети.
Українці в Японії читають взагалі то те саме, що й в Україні. У нас в бібліотеці є кілька книг Жадана, їх немає в наявності ніколи, як гарячі варенички зникають. Читають добре Кокотюху, Елізабет Гільберт, Дорж Бату. Підлітки люблять мангу. У нас є японська манга українською мовою. Я навіть для цього вивчала ринок манги і теж довелося дещо читати, щоб обрати щось без насильства і безкінечних вбивств. Вибір у нас невеликий, тому що є, те й беруть. Загалом, я прийшла до висновку, що люди не знають, що читати. Дивляться на обкладинку і все, а уявлення про те, що саме вони хочуть не завжди мають. Тому треба розповідати про саму книгу, чим цікава. Інакше погортають сторінки і все. Є звичайно ті, що перечитали вже всі дорослі книги, що є в наявності, і вже питають, коли будуть нові.
Книги японською, які зібрала Дарія для українських бібліотек
Крім позичання книжок для української діаспори, ви проводите окремі літературні вечори. Розкажіть, як виникла ідея їх проводити і як реагують українські автори на запрошення?
Так. У нас діє перший в Японії книжковий клуб “Літературні вечорниці у Токіо”. Заснувала я його разом з моєю напарницею теж Дар’єю. Якось ми вдвох спілкувалися в месенджері, розмова була пов’язана з бібліотекою. І тут вона каже, що думала, чи не зібрати людей в книжковий клуб. Моя реакція була однозначна – треба не думати, а робити. Тому за три тижні відбулася перша зустріч, яку ми присвятили поезії Ліни Костенко. То була пробна онлайн зустріч, де було нас всього п’ятеро.
Ідея клубу в тому, щоб знайомити українців Японії та інших діаспор з сучасними українськими письменниками і читати виключно українську літературу. На кожну зустріч ми намагаємося запросити українського письменника або письменницю. Так у нас в гостях були Ірен Роздобудько, Софія Андрухович, Степан Процюк, Андрій Новік, Андрій Зелінський, Катерина Зарембо, Оксана Кириченко. І це були незабутні розмови. В планах провести кримські зустрічі та продовжити зустрічі про Донеччину і Луганщину.
Звичайно в групі ми знайомимо і з новинками перекладених українською зарубіжних книг, щоб уявлення було, що взагалі відбувається в літературному світі. Але акценти все одно на українську літературу.
Автори в цілому йдуть нам на зустріч (і ми їм дуже в дуже вдячні), дивуються, що в Японії теж є діаспора, і діаспора ця читає українські твори. Буває й таке, що автор не відповідає, або відмовляється, бо не сприймає онлайн формат, але ми не ображаємося, йдемо далі. З деякими письменниками і письменницями після зустрічі підтримую і далі зв’язок, бо вони прекрасні, талановиті і розумні люди. А ще й пишуть пречудово, не гірше закордонних письменників.
До речі, про українську діаспору в Японії, знаю, що вона дуже активна і велика. А чи легко українцям адаптуватися до японської культури? А як японці реагують на українську культуру, зокрема мову і літературу? Чи ви відчули зміну ставлення японців до українців за час повномасштабного вторгнення? Чи доводиться боротися з стереотипами та дезінформацією?
Багато евакуйованих українців мріють повернутися в Україну, є такі, що вже повернулися. І вони не дуже хочуть звикати. Але в цілому у нас постійно проводяться японцями різні заходи. Я, наприклад, збирала групи на уроки ікебани, відвідування буддійських храмів з медитаціями, чайну церемонію, в планах провести урок з японських танців бон одорі. А ще проводилися і уроки каліграфії, запрошували на сумо, в музеї, на концерти.
Молодь звикає швидко, їм все цікаво, діти взагалі вже розмовляють японською досить добре. А от старшому поколінню важко.
Японці підтримують з усіх сил. Відносяться з розумінням і роблять все, що можуть. Часто буває так, що вони і хочуть допомогти, але не знають як, а менталітет не дозволяє запитати напряму. Є японці, які стали вчити українську мову і нарешті зрозуміли, що Україна то не Росія, і що мови у нас різні. В перші години повномасштабного вторгнення мої колеги японці підходили, обіймали мене (це нонсенс обіймати один одного), сусіди плакали разом зі мною, приносили овочі з власних врожаїв (хоча б так підтримати). Посольство наше цілодобово працювало, бо японці й йшли, і дзвонили. Приносили багато журавликів, одяг, їжу. Мені з усієї Японії надсилали гуманітарну допомогу для України. Саме тоді і з’явився центр підтримки українців Хімаварі на Шібує і на Йотцуя, багато японців приходили і досі приходять на мітинги, їздять в Україну, везуть гуманітарну допомогу в валізах. Боротися із стереотипами приходиться.
Як бачите розвиток української культури в Японії? Зокрема, розвиток вашої бібліотеки? Що плануєте і про що мрієте зробити в бібліотеці?
Я мрію, щоб наша бібліотека стала сучасною великою бібліотекою, українським будинком, серцем української культури в Японії. Мені хочеться, щоб у нас постійно були книжкові новинки, проводилися літературні зустрічі з письменниками наживо. Мрію, що наші автори і авторки зможуть приїздити до нас з презентаціями, майстер-класами з письма. Хочу проводити театральні вистави як дитячі так і дорослі, камерні концерти класичної музики, покази українських фільмів і мультфільмів (дуже хочу провести найближчим часом показ “Мавки” і читання “Мавки” в рамках офлайн зустрічі), мрію про балетні класи для дітей і балетні вистави, і уроки з малювання манги і професійних ілюстрацій, виставки українських митців, фотографів. Мрію, щоб наших письменників перекладали японською мовою і видавали в Японії, і про участь наших видавництв в Токійській міжнародній виставці книжок.
А планую найближчим часом провести збір книг для поповнення нашої бібліотеки, бо видавництва видають багато новинок і наші сто книжок на одній поличці і двісті в іншій то ні про що.
Посилання на сторінку бібліотеки та групи “Літературні вечорниці у Токіо”
Крім цього, ви можете допомогти у зборі книжок українською для бібліотеки в Японії. Наразі, українська діаспора в Японії, спільно з Книгарнею Є у Львові збирає книги. Детальніше тут.
