Авторка: Анастасія Нікітіна, науковий співробітник НІКЗ «Гетьманська столиця»
Усі сфери приватного, політичного та громадського життя українців зараз, безсумнівно, змінилися через війну. Це спричинило й трагічні наслідки для культурного спадку нашої держави. За офіційними даними Міністерства культури й інформаційної політики, станом на 7 серпня постраждали 763 об’єкти культурної спадщини, також за цей час вивезено з території України близько пів мільярда об’єктів культурної спадщини. Натомість, на окуповані території ворог завозить пропагандистську літературу та замінює нею українські книжки. Знищуючи українську культуру, ворог знищує частину європейського спадку та історії. Розуміючи це, суспільству необхідно консолідувати зусилля задля збереження, опису та публічного висвітлення наших культурних рухомих та нерухомих пам’яток, щоб це в майбутньому стало переконливим аргументом в поверненні нашої спадщини.
Знищення пам’яті про українську історію та її героїв завжди були цілеспрямованою політикою росії. Також протягом декількох століть на території нашої держави проходили жорстокі бої та бомбардування світових воєн, жертвами яких ставали не лише люди, а й наш культурний спадок. Історичним прикладом такої жахливої втрати під час війни є приватна бібліотека Кирила Розумовського. Свою книгозбірню гетьман збирав упродовж усього життя. Навіть на схилі літ, живучі в Батурині, Кирило Розумовський виписує книжкові новинки та періодику. Після його смерті значна частина бібліотеки, а саме Батуринська та Почепська була перевезена до Яготинського маєтку, який належав його онуці – Варварі Олексіївні (у заміжжі Репніна). За повідомленням Г. Чикаленко-Келлер, яка досліджувала Яготинську книжкову колекцію на початку ХХ ст., бібліотека зберігалася у спеціально відведеному флігелі та налічувала близько 30 тис. томів книг, значна частина з яких була з гербовими екслібрисами та ініціалами Розумовських. За інформацією І. Рибакова, який тоді ж безпосередньо працював в Яготинському архіві, найбільша частина цього зібрання належала саме Кирилові Розумовському. Зберігалися там переважно справи й документи приватного характеру (з питань землеволодіння, судові справи тощо). Нащадки родини продовжили поповнювати зібрання.
Початок ХХ ст. став фатальним для зазначеної колекції. Задля збереження цінностей, у 1919 р. до Яготинського маєтку Репніних була відправлена комісія, більш відома як Товариство дослідування й охорони пам’яток старовини та мистецтва на Полтавщині (Товариство – далі). До її складу входило 3 дослідники: історик Дучинський, архітектор Семикін і природник Гавриленко. За спогадами українського історика та свідка подій В. Щербицького, ця комісія мала із собою порожній залізничний вагон, куди й складалися цінності з маєтку. Опис і дослідження мистецької, документальної та книжної колекцій зайняв у дослідників місяць. Попри намагання одного з представників Товариства – Дучинського залишити колекцію на місці, до Полтави було вивезено 74 малюнки, 74 архівні папки і бібліотеку. Усе, що залишилося в Яготині, було знищено, під час наступу більшовиків по території України взимку 1919 р. про що зазначив спадкоємець Дмитро Репнін у листі до журналістки Г.Чикаленко-Келлер.
Вивезені цінності стали основою культурних закладів у м. Полтава. Евакуйована бібліотека увійшла до складу Центральної наукової книгозбірні, що виникла саме в 1919 р. Мистецька колекція надійшла до Полтавського художнього музею наприкінці травня 1919 р. А сам архів Розумовських та Репніних увійшов до складу Державного архіву Полтавської області того ж року.
На жаль, навіть спроби без пекових заходів не врятували безцінний спадок родини українського гетьмана. На територію України знову прийшла війна, Друга світова. У ході бойових дій, напередодні підходу німецьких військ до Полтавщини, місцевими активістами були зроблені спроби врятувати культурні цінності. Так, в 1941 р. техпрацівник Полтавського художнього музею Маркіян Браїлко шосту частину експонатів вивіз до Уфи, Тюмені та Свердловська. Під час окупації колекція музею сильно постраждала, частину було знищено або зіпсовано, а дещо було вивезено до Німеччини. Відомо, що тільки впродовж 1942 р. із Музею вивезли 60 ящиків із картинами західноєвропейських та українських митців. Аналогічні події відбуваються з Полтавським архівом та бібліотекою. «…гітлерівці розпорядилися очистити другий поверх будинку обласної бібліотеки. Літературу викинули в коридори, на вулицю. Книгосховища були відкриті, шафи розбиті. Під час окупації видача книжок з бібліотеки була заборонена. Книгозбірня працювала над звезенням книжок з інших бібліотек міста», – йдеться у звіті роботи бібліотеки за жовтень 1943 р. Тоді Полтавська бібліотека втратила понад 70 тис. томів книг, а також знищені каталоги, картотеки, облікові документи (сумарні книги). Істориками Національного заповідника «Гетьманська столиця» протягом декількох років ведеться пошукова робота втрачених цінностей. З цією метою нами підготовлено та надіслано низку офіційних листів-запитів до українських та закордонних культурних інституцій. Висловлюємо щиру подяку всім, хто відгукнувся й надав нам цінну інформацію, яка допомагає поступово відновлювати нашу культурну спадщину.
По завершенню Другої світової війни стало зрозуміло, що Україна втратила безліч матеріальної спадщини, відновити яку чи компенсувати вже не вдасться ніколи.
Жорстока війна зараз знову ставить під загрозу наш культурний спадок, а росія продовжує навмисно й цілеспрямовано нищити культурні об’єкти нашої країни. Історія нам показує помилки, припустившись яких, наш культурний спадок зазнав непоправних втрат. Розуміючи це, сьогодні культурні інституції та органи влади мають об’єднатися з метою запобігання таких помилок у майбутньому та для пошуку та спроб відновлення вже втрачених цінностей.
Портрет Кирила Розумовського. Художник Л. Токе, 1758.
