Зараз бібліотеки в Україні — склади з макулатурою, а мають бути можливістю побачити книжкову новинку. Так вважає голова благодійного фонду «Бібліотечна країна».
Голова благодійного фонду «Бібліотечна країна» Тамара Сухенко висловлює своє бачення реформи бібліотечної справи та пояснює, як кожен громадянин може допомогти українським бібліотекам.
Наталя Соколенко: Як ви прийшли до бібліотечної справи?
Тамара Сухенко: У нас в країні так повелося останні кілька років, що волонтери дуже часто долучаються до тих чи інших сфер діяльності, вони бачать нові фактори свіжим поглядом. Держава не може впоратися у всіх сферах. Дуже важлива допомога громадськості.
Кожен з тих, хто бував в бібліотеках інших країн, може побачити, наскільки вони відрізняються від того, що ми можемо побачити тут. Ми чуємо тезу про те, що в Україні бібліотеки вмирають, закриваються. Місяць тому я була в італійській бібліотеці. Об 11.30 вона була повна. Я побачила людей 35 — 40 в кількох залах. Там є комп’ютери, доступ до електронних баз і книжок, інших бібліотек. Там було дуже багато новинок. Це не схоже на склади макулатури, як у нас.
Бібліотеки мають виконувати свою функцію. Для нас це можливість прийти і побачити новинку. Не кожен може купити нові книжки, має місце для їх зберігання. Наскільки мені відомо, в Росії книга може через 10 днів після видання потрапити в бібліотеки. У нас це може статися приблизно через півтора року. Ви навряд побачите в бібліотеці за такий час книжки, які були на книжковому форумі у Києві або у Львові. Подивіться, чи з’являться вони через півроку в бібліотеках.
Дмитро Тузов: Де брати гроші для бібліотек?
Тамара Сухенко: В Україні приблизно на душу населення закуповується 0,02 — 0,05 книжок на рік, а в Західній Європі приблизно одна книжка. На закупівлю книжок закладено 33 мільйони, в минулому році було 84 мільйони. Якщо ми розуміємо, що не вистачає грошей, то має збільшитися контроль за тим, що саме закуповується.
Я починала з того, що після Майдану відвозила дуже багато книжок з бібліотеки Майдану в сільські бібліотеки. Потім я почала їх відвідувати. Я зрозуміла, що, хоча поличка з новими надходженнями є, але це не те, що має закупатися на ці невеличкі кошти, які виділяються. Дуже часто це певний непотріб.
У нас протягом останніх 25 років зникли усі книгарні в районних центрах. Їх немає. Це відбувається і тому, що це не могло бути бізнесом. Здається, в Польщі віддають кілька місць на вулиці для книгарень. Є програма для того, щоб орендна плата не була велика.
Наталя Соколенко: Як можна допомогти бібліотекам? Треба, щоб люди долучалися до формування бібліотечних фондів?
Тамара Сухенко: Якщо ми подивимося на досвід інших країн, то там поширене меценатство і волонтерство, пов’язано з цією темою. Якщо ми вважатимемо, що зараз приблизно 330 мільйонів книжок в бібліотечних фондах всієї країни, то з них приблизно 50 мільйонів видано після розпаду Радянського Союзу. Ці книжки фізично застарілі.
На Заході є норматив: 10 — 12 років і книга списується. Але якщо зараз у нас списати ці книжки, вийде, що фондів немає. 35 тисяч бібліотек, з яких 20 тисяч публічних, треба закрити або скоротити, оптимізувати. По факту у нас немає бібліотек, у нас є склади з макулатурою. 80% ми платимо за них через податки. Гроші йдуть на опалення, на заповнення циркулярів, на приписування відвідувачів.
Книжку можна подарувати будь-якій бібліотеці, але для того, щоб спростити це, ми працювали над проектом livelibrary . Людина може зайти на сайт, вибрати один з пакетів книжок (найменший складається з 19 книжок, його вартість близько 1000 гривень), оплатити з картки та вказати бібліотеку, якій ви хочете їх передати. Після чого «Нова пошта» безкоштовно їх доставляє. Для цього проекту видавці нам запропонували дуже хороші умови, великі знижки.
