Пошкоджені бібліотеки у війні - досвід Хорватії

Восени 1991 року, коли солдати Югославської народної армії (ЮНА) відкрили вогонь із казарм, відомих як Маєшка (казарми Йосипа Броза Тіто), по навколишніх будівлях, одна з куль влучила у квартиру відомого вченого та пробила примірник видання «Історія хорватів» Вєкослава Клаїча. Солдат, який стріляв, не міг знати, що поцілить саме в цю книгу, тож можна сказати, що постріл був випадковим — одним із тих частих, звичних "випадковостей", які трапляються під час війни. Але насправді це не було простою випадковістю — інші книги й бібліотеки не постраждали б, якби ті, хто стріляв, не мали свідомого наміру знищувати саме культурну пам’ять, уособлену в книгах і бібліотеках.

Війна, яку Сербія вела проти Хорватії, була однією з тих війн, у яких агресори прагнуть не лише окупувати чужу територію чи зламати опір ворога — вони прагнуть знищити націю, її культуру, історію та пам’ять про цю історію. Починаючи війну проти Хорватії, Сербія почала війну проти всього, що нагадувало про хорватів — війну проти хорватів як нації — з очевидною метою її знищення. Агресори руйнували церкви, школи, культурні та історичні пам’ятки, архіви, кладовища — все, що було пов’язане з народом, який мав зникнути з лиця землі.

Вони руйнували бібліотеки безжально та систематично. Сумний список пошкоджених і знищених бібліотек у цій публікації, а також обставини їхньої загибелі — це достатній доказ того, наскільки свідомо й системно діяли агресори, використовуючи військові знання та методи, які в минулому вже застосовувалися іншими ворогами книг та бібліотек.

Вони стріляли по книгах із гармат і рушниць, палили їх, різали на шматки. Якщо їм не вдавалося з першої спроби — вони повторювали. Так, бібліотеку у місті Вінковці спочатку обстріляли з гармати та підпалили, але коли побачили, що пожежники загасили вогонь, — атакували ще раз, цього разу — запалювальними кулями, і зрештою повністю її знищили.

У Задарі було застосовано один із найдавніших методів знищення — спалення книг. Коли югославську армію змусили поспіхом залишити казарми, командири вирішили спалити всі книги, які використовували викладачі та солдати військових училищ, надруковані латинськими літерами, бо вони могли нагадувати про хорватів. Тисячі книг було складено у дворі однієї з казарм, облито бензином і підпалено. Дим стояв кілька днів, доки не залишилася лише величезна купа попелу.

Інформаційне обладнання також не мало дістатися хорватам: солдати за наказом командирів сокирами розгромили близько шістдесяти комп’ютерів. Варто пам’ятати, що це було перше масове спалення бібліотечних фондів у Європі з часів Гітлера, і перше таке спалення в Хорватії після того, як комуністи спалили багато бібліотек одразу після завершення Другої світової війни.

У Задарі також постраждала Наукова бібліотека — в неї влучив потужний снаряд, знищивши велику кількість нових книг. Невдовзі один із зрадників повідомив ворогам, що найбагатша бібліотека міста ще не повністю зруйнована — і майже одразу туди прилетів ще один снаряд, який влучив майже в те саме місце.

Центральна міська бібліотека Задара зазнала прямого влучання, її фонди були серйозно пошкоджені. І це не було випадковістю. Югославські офіцери, які наводили гармати на історичні пам’ятки й бібліотеки, багато років жили серед мешканців Задара. Вони не могли змиритися з тим, що їм доведеться залишити місто, де вони користувалися всіма привілеями як офіцери Югославської армії. Усвідомивши, що часи, коли вони — чужинці в Хорватії — могли керувати міським життям, закінчилися, вони спрямували зброю на об’єкти, які були очевидними свідками того, що Задар — це хорватське місто.

Вони ніколи не заходили до цих бібліотек, архівів чи церков. Вони бачили в них лише мішені. У всіх цих пам’ятках, книгах, музеях вони бачили щось, що не належало їм, і саме це викликало у них глибоку ненависть. У пам’ятках, що походили ще з середньовіччя, у книгах, написаних латиною чи іншими незнайомими їм мовами, у старих глаголичних документах і написах вони бачили лише ворогів, яких слід знищити, щоб звільнити місце для власних книг і пам’яток — на рівні балканської культури й цивілізації, єдиному, якого вони могли досягти.

Усе, що перевищувало цей рівень, повинно було бути знищено або розграбовано — так само, як варвари знищували римські міста й латинську писемність на межі класичної епохи. Шаленість книжкових погромів, яку пережила Європа в ХХ столітті, знайшла своє відображення й у Хорватії — в особі сербської агресії.
Ворог не тільки руйнував, а й грабував — вивозив мистецькі та бібліотечні цінності до Сербії й Чорногорії, намагаючись таким чином принизити й збіднити хорватський народ.

Війна Сербії та Чорногорії проти Хорватії завдала величезної шкоди хорватській культурній спадщині. Втрачене бібліотеками ще можна відновити — і це стане одним із найважливіших завдань для хорватських бібліотекарів та держави. Під час цієї війни було знищено численні публічні, шкільні та університетські бібліотеки, а також наукові й спеціалізовані, велика кількість цінних меморіальних бібліотек і збірок стародруків та рукописів. Деякі бібліотеки були повністю спалені, інші — серйозно пошкоджені й виведені з ладу. У низці громад та регіонів бібліотечна мережа була знищена повністю.

Багатьом бібліотекам довелося пережити окупацію, пограбування, спустошення. Військові бібліотеки, з яких виходила колишня Югославська армія, були розграбовані, цінні матеріали та обладнання вивезені, а приміщення залишено в хаосі або навіть спалено — як у казармах у Вараждині чи Задарі.

Але бібліотеки, як фенікс, відроджуються з попелу — непідвладні знищенню, як і любов та повага тих, хто їх створював. Навіть під час бомбардувань та повітряних тривог, бібліотекарі, часто за допомогою читачів, намагались захистити будівлі й перемістити фонди у безпечні місця. У містах, не підданих атакам, бібліотеки, асоціації бібліотекарів, а також громадські ініціативи, урядові й неурядові організації організовували збір книжок, допомагали з працевлаштуванням бібліотекарів, які були змушені залишити свої домівки у Вуковарі, Дрніші, Петринії та інших тимчасово окупованих містах.

У 1991 році традиційна культурна акція «Місяць книги» проходила під гаслом «Подаруй книгу пошкодженій бібліотеці». Цей рух триває досі — на сьогодні було зібрано і передано майже 100 000 книжок для публічної бібліотеки у Вінковцях, 15 шкільних бібліотек і кількох інших публічних книгозбірень. У 1992 році інша акція — «Місяць хорватської книги» — була повністю присвячена відновленню зруйнованих бібліотек. Було проведено серію подій, зустрічей, круглих столів та обговорень, де бібліотекарі спільно з іншими експертами дискутували про можливості допомоги бібліотекам, відбудову зруйнованих приміщень та відновлення фондів, шукали джерела фінансування для реалізації програм у зруйнованій війною та зубожілій Хорватії.

Першу допомогу з-за кордону було щиро прийнято — наприклад, мобільна бібліотека — подарунок від міста Відень місту Вінковці. У 1992 році поруч із лінією фронту в Задарі відкрилася нова бібліотека «Білі Бріг», що фінансувалась майже виключно за пожертвами місцевих компаній, інституцій, приватного бізнесу та громадян. Також були відновлені бібліотеки в Корчулі, Старому Граді (острів Хвар), Водіце, Синьї, а публічні бібліотеки по всій країні проводили акції, присвячені книзі, хорватській культурі та відновленню фондів і приміщень.

Це видання включає узагальнений огляд бібліотек у регіонах Хорватії, що зазнали найбільшого руйнування. Дані були зібрані до кінця грудня 1992 року.

Wounded Libraries in Croatia. Ed. Tatjana Aparac-Gazivoda and Dragutin Katalenac. Trans., Vesna Vrgoč. Zagreb: Croatian Library Association, 1993.

Поранені бібліотеки Хорватії / Упоряд. Татьяна Апарац-Газивода, Драгутін Каталенц ; пер. Весна Вргоч. — Загреб : Хорватська бібліотечна асоціація, 1993. Книга англ. за посиланням.
*Переклад уривку з англійської на українську - з використанням ШІ.

Інші наші публікації про бібліотеки Хорватії:
Про Національну бібліотеку Хорватії
Про сучасність бібліотеки м. Задар.
Україна була представлена на 17-й Хорватській конференції мобільних бібліотек у місті Вировитиця.